Психіатричний центр Кінгс-Парк, відомий місцевим мешканцям як «Притулок Кінгс-Парк», є колишньою державною психіатричною лікарнею, розташованою в Кінгз-Парку. Він діяв з 1885 до 1996 року, коли штат Нью-Йорк закрив заклад, звільнивши кількох пацієнтів, що залишилися, або перевів їх до все ще дійового психіатричного центру «Пілігрим». Більш докладно про історію центру читайте на i-brooklyn.
Новаторські ідеї
Психіатричний центр Кінгс-Парк був заснований у 1885 році округом Кінгс, тобто Брукліном, у сусідньому окрузі Саффолк, який примикав до Товариства Сент-Джонленд, заснованого Вільямом Августом Мюленбергом. Усе це відбувалося ще до консолідації округу Кінгс із Квінсом, Манхеттеном, Стейтен-Айлендом і Бронксом у Великий Нью-Йорк. Офіційна назва лікарні в перші 10 років була «Kings County Asylum», взята від назви округу, який займав Бруклін. Лікарня була революційною на той час, у тому сенсі, що це був рішучий відхід від відомих притулків, які були переповнені пацієнтами, де часто відбувалися грубі порушення прав людини. Притулок, побудований Брукліном, щоб зменшити переповненість власних притулків, був, так званим, притулком «фермерської колонії», де пацієнти працювали на різноманітних роботах, пов’язаних із фермою, наприклад, годували худобу та вирощували овочі, оскільки це вважалося формою терапії.
«Парк королів»
Але, зрештою, притулок округу Кінгс почав страждати від того, чого намагався уникнути, від переповненості. Штат Нью-Йорк відреагував на цю проблему в 1895 році. Саме тоді контроль над притулком перейшов у руки держави, і він був перейменований на «Державну лікарню Kings Park». Навколишня громада, яка раніше була відома як Індіан-Хед, прийняла назву «Парк королів», під якою її знають донині. Врешті-решт держава перетворила лікарню на самодостатню громаду, яка не лише вирощувала власну їжу, але й виробляла власне тепло та електроенергію, мала власне залізничне відгалуження на Лонг-Айленді та розмістила свій персонал на території лікарні.
Оскільки на початку XX століття кількість пацієнтів зростала, лікарня продовжувала розширюватися. До кінця 1930-х років заклад почав будуватися вгору, не претендуючи на нові території. У цей період був побудований знаменитий 13-поверховий будинок, спроєктований державним архітектором Вільямом Е. Хаугаардом. Будівлю, яку часто називають «найвідомішою будівлею притулку на Лонг-Айленді», було завершено в 1939 році. Її використовували як лазарет для геріатричних пацієнтів та пацієнтів із хронічними фізичними захворюваннями.
Після Другої світової війни
Після Другої світової війни кількість пацієнтів у «Кінгс-Парку» та інших притулках на Лонг-Айленді помітно зросла. У 1954 році перепис пацієнтів перевищив 9303 особи. На той час, коли «Кінгс-Парк» досяг піка кількості пацієнтів, стару філософію «відпочинку та розслаблення», пов’язану із сільським господарством, змінили більш інвазивні методи фронтальної лоботомії та електрошокової терапії. Проте ці методи були незабаром залишені після 1955 року. Саме тоді з’явився торазин, перший широко використовуваний препарат для лікування психічних захворювань. Оскільки ліки дозволили пацієнтам жити нормальним життям за межами психіатричного закладу, потреби у великих установах, таких як «Kings Park», вже не було, і кількість пацієнтів почала теж зменшуватися. Крім того, активісти працювали в судових процесах протягом 1970-х років, щоб скоротити кількість пацієнтів у великих закладах, стверджуючи, що люди можуть отримувати кращу підтримку в менших громадських центрах.