Історія будівництва бруклінського аеропорту доволі неоднозначна. Спочатку його дуже хотіли побудувати й побудували, а згодом він втратив своє значення і про нього майже забули. А було це так: Нью-Йорк довгий час жив у доволі дивній ситуації — місто, яке звикло бути першим у всьому, якось не спромоглося завести нормального власного аеропорту. Пасажири літали, літаки сідали — але десь поза Нью-Йорком, наприклад у Newark Airport, у сусідньому штаті Нью-Джерсі.
І це виглядало майже як жарт, який затягнувся. Зрозуміло, що довго так тривати не могло. Поява власного аеропорту була не просто бажанням, а питанням репутації — і часу. І цей час настав у 1930-х роках, коли Нью-Йорк, нарешті, вирішив: досить літати «десь поруч», пора грати за своїми правилами. Детальніше про цю історію та, яку роль у ній відіграв Бруклін можна прочитати на i-brooklyn.com.
Відкриття і «золота епоха»
Коли в 1931 році відкрився Floyd Bennett Field, це виглядало як справжній прорив. Нью-Йорк нарешті отримав свій власний аеропорт — сучасний, амбітний і, як тоді здавалося, із великим майбутнім. Його будували не «на відчепись»: рівні бетонні злітні смуги, просторий термінал, великі ангари — усе за останнім словом авіації того часу.
Щоправда, місце для цього «майбутнього» обрали доволі специфічне. Йшлося про територію на околиці Брукліну — район Barren Island, який на той момент був радше болотистою, малопридатною для забудови місцевістю, ніж перспективною локацією для великого інфраструктурного проєкту. Але саме це і стало вирішальним аргументом: земля була дешева, а значить — можна було будувати без зайвих обмежень.
Власне, аеропорт не просто з’явився нізвідки — його буквально «вигризли» в природи. Територію завзято осушували, засипали горами піску та рівняли, поки болото, нарешті, «не погодилося» стати пристойним аеродромом. Усе це зробили в доволі стислі терміни: основні роботи припали на кінець 1920-х, а вже на початку 1930-х об’єкт був готовий до приймання гостей.
До того ж до проєкту залучали людей, які добре розумілися на авіації, що додавало йому особливого пафосу: аеропорт будували не просто суворі інженери з лінійками, а ті, хто принаймні знав, як виглядає небо не з вікна кабінету. Саме такою людиною був знаний авіатор Clarence D. Chamberlin — подейкують, що він брав активну участь у роботі над проєктом.
Ба більше, аеропорт швидко став місцем, де творилася історія. Саме тут встановлювали авіаційні рекорди, звідси вирушали в експериментальні польоти, а сам простір навколо злітних смуг був радше лабораторією майбутнього, ніж просто транспортним вузлом. У певному сенсі це була вітрина авіаційних амбіцій Нью-Йорка.
Але є один нюанс, без якого ця «золота епоха» виглядає занадто ідеальною.
Попри всю сучасність і масштаб, Floyd Bennett Field так і не став повноцінним центром регулярних пасажирських перевезень. Причина — доволі прозаїчна: аеропорт не отримав контрактів на авіапошту. Сьогодні це звучить не так критично, але у 1930-х саме пошта фактично визначала, де буде життя, а де — лише красиві злітні смуги.
У результаті виникла парадоксальна ситуація: аеропорт був, працював, про нього говорили — але справжнього потоку пасажирів і рейсів він так і не побачив. Це була «золота епоха», у якій було багато символізму і значно менше практики. І, як виявиться трохи пізніше, цього було недостатньо.
Чому Floyd Bennett Field програв
Здавалося б, у Floyd Bennett Field було все, щоб стати головним аеропортом Нью-Йорка: сучасна інфраструктура, амбіції, увага публіки й навіть своя «золота епоха». Але, як це часто буває, усе вирішили не технології й не масштаб. Вирішила банальна зручність.
Аеропорт виявився просто незручним. Він знаходився на околиці Брукліну, і дістатися до нього було значно складніше, ніж хотілося б — особливо для пасажирів із Мангеттена, які, власне, і формували основний попит. У ті часи швидкість важила не менше, ніж сьогодні, але йдеться не лише про літаки, а і про те, як швидко ти можеш до них доїхати.
І тут на сцені з’явився LaGuardia Airport, відкритий у 1939 році. Він був ближчим, доступнішим і значно краще вписувався в міську логістику. Фактично, він зробив те саме, що і Floyd Bennett Field, але просто зручніше.
На цьому тлі всі переваги бруклінського аеропорту почали виглядати менш переконливо. Пасажири обирали те, що простіше, авіакомпанії — те, де є потік, а бізнес — те, де є гроші. І поступово центр авіаційного життя Нью-Йорка змістився.
Вишенькою на торті в цій історії став сам мер Нью-Йорка Fiorello La Guardia. Подейкують, що одного разу він прилетів із Чикаго, маючи квиток до Нью-Йорка. Коли літак приземлився в Newark Airport, мер відмовився виходити, заявивши, що має квиток саме до Нью-Йорка — тож туди його й мають доставити.
Пілотам довелося знову злітати й перелітати через річку Гудзон, щоб зрештою, висадити мера у «яблучному місті». Того дня Ла Гуардія, кажуть, остаточно переконався: місту потрібен аеропорт, до якого не треба добиратися через «три дев’яті землі». Іронія в тому, що навіть Floyd Bennett Field не відповідав цьому критерію — тож місто отримало ще один, ближчий аеропорт. Так з’явився LaGuardia Airport, який зрештою, і «з’їв» бруклінського велетня.
Floyd Bennett Field не закрили одразу, не «вимкнули світло» в один день. Він ще певний час жив, працював, приймав літаки. Але головне вже сталося — він програв конкуренцію.
І, що іронічно, програв не тому, що був гіршим. А тому, що опинився не в тому місці.
Друга світова війна
Після втрати статусу головного цивільного аеропорту Floyd Bennett Field отримав друге життя вже в іншій ролі — військовій. У 1941 році, напередодні вступу США в Другу світову війну, територію передали під контроль ВМС. І це було логічне рішення, адже простора база, великі злітні смуги й вигідне розташування біля узбережжя ідеально підходили для потреб армії.
Під час війни аеропорт перетворився на важливий центр військової авіації. Тут тренували пілотів, розміщували авіаційні підрозділи та виконували патрульні місії, зокрема, проти підводних човнів у прибережних водах Атлантики. Злітні смуги, які ще недавно приймали експериментальні цивільні рейси, тепер використовувалися для регулярних військових операцій і підготовки авіаційних кадрів.
У цей період Floyd Bennett Field став частиною більшої військової інфраструктури Нью-Йорка. Його роль уже не була публічною чи «ефектною» — навпаки, він працював тихо й системно, забезпечуючи потреби фронту. Після завершення війни база ще певний час залишалася в розпорядженні військових як резервний і тренувальний об’єкт, поступово втрачаючи свою активну роль, але остаточно, не зникаючи з карти міста.
Занепад і трансформація
Після завершення військового періоду Floyd Bennett Field поступово втратив стратегічне значення. У 1970-х роках базу остаточно вивели з експлуатації, а територію передали до системи національних парків. Відтоді колишній аеропорт почав жити іншим життям — уже як частина рекреаційної зони.
Нині тут збереглися старі ангари та злітні смуги, які використовують для обмежених потреб, зокрема, службових і навчальних. Проте головна роль цієї місцини вже не в транспорті, а в пам’яті — як нагадування про амбіції Нью-Йорка, а з ним і Брукліну, і про те, як навіть масштабні інфраструктурні проєкти можуть змінювати своє призначення із часом.
Джерела:
- https://www.nps.gov/gate/learn/historyculture/fbf.htm
- https://metroairportnews.com/floyd-bennett-field-new-yorks-first-airport/
- https://cgaviationhistory.org/1938-coast-guard-air-station-brooklyn-established/
- https://www.adirondackexplorer.org/communities/history/floyd-bennett-a-local-aviation-legend/