До критиків завжди ставилися скептично. Особливо коли йдеться про творче середовище. Адже так буває, що критики незадоволені витвором, а фанати у захваті. Через це вони стикаються з негативом вірних фанів.
The New York Times на регулярній основі публікує статті Ентоні «Тоні» Томмазіні – музичного критика. Сам він родом із Брукліну. Більше на сайті i-brooklyn.
З музикою по життю
Тоні Томмазіні народився в 1948 році в Брукліні. Хлопчик ріс у великій родині в Малверні на Лонг-Айленді. З ранніх років захоплювався музикою, і до 16 років освоїв піаніно настільки, що виграв конкурс піаністів у Ратуші.
Приділяючи музиці достатньо часу Томмазіні не сумнівався, що зв’яже з нею все життя. Після закінчення школи Святого Павла в Гарден-Сіті він вступив до Єльського університету, де вивчав мистецтво. При цьому ж ВНЗ закінчив Єльську школу музики та здобув докторський ступінь музичних мистецтв у Бостоні.
Все це допомогло в майбутній кар’єрі музичного критика. Адже, щоб критикувати ту чи іншу сферу необхідно бути знавцем справи. Вміння грати на якомусь інструменті недостатньо.
Все почалося в Бостоні
Після закінчення університету Бостона Томмазіні залишився там викладати музику в Коледжі Емерсон. На той час він став справжнім знавцем своєї справи. Періодично вів майстерські заняття в Єльському та Брандейському університетах. З плином часу цю посаду в університеті прибрали, і Томмазіні рішуче змінив рід діяльності. Від викладання та безпосереднього заняття музикою, він перейшов до критики у 1986 році.
Упродовж десяти років Тоні працював на фрилансі для The Boston Globe. У 1996 році він отримав посаду штатного музичного критика у найбільшій Нью-Йоркській газеті The New York Times. І вже через чотири роки став їх головним критиком.
Томмазіні спеціалізувався на класичній музиці. Оскільки це була для нього нова справа, він потребував наставництва. Вірджіл Томсон, композитор і критик New York Herald Tribune, у компанії Річарда Дайєра, критика The Boston Globe з 30-річним стажем, були вчителями Томмазіні. Спілкуючись із ними він майстерно переймав їх неоціненний багатовіковий досвід.
Окрім роботи музичним критиком, Томмазіні також писав книги у цій сфері. Перша його книга «Вірджіл Томсон: композитор на проході» здобула кілька престижних премій. Також він був автором «Посібника для критиків до 100 найважливіших творів та кращих записів».
Крім цього, він також займався записом класичної музики. Хоча велику популярність для ньюйоркців він набув саме, як музичний критик.
Ентоні Томмазіні відкритий гей. Він одружений з Беном МакКоммоном. Разом вони мешкають біля Центрального парку на заході Манхеттену.
Як працюють музичні критики
Насправді музичним критиком бути не так просто. Суть їх роботи полягає в неупередженому аналізі музичних творів. Там немає місця особистим уподобанням та смакам.
Музичні критики аналізують твори визначаючи його сильні та слабкі сторони. У результаті чого вони дають об’єктивну оцінку композиції. Ця сфера тісно пов’язана з журналістикою. Адже кожен критик десь публікується. Він сам і автор, і критик, і редактор. Тому мусить мати журналістські навички. Адже, крім точного і неупередженого аналізу, потрібно зуміти викласти свої думки на папір так, щоб будь-якому читачеві було зрозуміло.
Деякі музиканти бояться критиків, як вогню. Але всім варто пам’ятати, що є різниця між професійним музичним критиком та аматором. До їх завдань входить також розкриття основного задуму твору. Іноді ця суть прихована настільки, що навіть самі автори не завжди її бачать. Також музичні критики допомагають авторам знайти своє місце в музичному світі та суспільстві.