Усе розпочалося з дагеротипу. Це ранній фотографічний процес, винайдений у 1839 році парижанами Луї-Жаком-Манде Дагером та Жозефом Нісефором Ньєпсом. Його оперативно сприйняли, як портретний засіб у Сполучених Штатах Америки. Дагеротипні портрети мали особливу популярність у Нью-Йорку, так само і в Брукліні. Перша американська комерційна портретна студія відкрилася там у 1840 році. Такий цікавий факт, до 1853 року в місті було більше дагеротипних студій, ніж у всій Великій Британії.
Основною причиною такої популярності було те, що дагеротипи були недорогими порівняно з традиційними мальованими портретами. Це давало змогу значно більшій кількості споживачів отримати своє зображення. Ба більше, дагеротип створював дуже схожі портрети, це вражало людей. Відтак багато хто з них вважали процес дагеротипії таємничим і дивовижним. Більш докладно про розвиток фотографії в Брукліні читайте на i-brooklyn.com.
Поява фотографії в Сполучених Штатах
Фотографія прийшла до Сполучених Штатів восени 1839 року. Саме тоді з далекої Франції до Америки надійшли відомості про дивовижний винахід Луї Жака Манде Дагера, за допомогою якого можна було створити власний портрет на чутливій пластині посрібленої міді. Ця нова технологія потрапила до рук справжніх умільців, які досить швидко вдосконалили весь цей процес. До прикладу, був зменшений час експозиції, щоб камера могла знімати не лише нерухомі об’єкти, але й портрети людей.
І, справді, понад 95 % американських дагеротипів — найпоширенішої форми фотографії на той час, а саме з 1839 року до кінця 1850-х років, були портретами. Оскільки процес не передбачав негатива, кожен портрет був унікальним зображенням. У 1853 році, на піку популярності, американці виготовили таким способом близько трьох мільйонів портретів. Фотографічні портрети стали звичайними нормами життя середнього класу. І що особливо приємно, фотографічні технології в середині та кінці ХІХ століття не стояли на місці, вони швидко розвивалися, і кожен новий прорив дозволяв використовувати фотографію в нових сферах.
Так у 1856 році був розроблений метод виготовлення тинтипій, тобто унікальних зображень на недорогих металевих пластинах. Це ще більше знизило ціну на фотографії та призвело до появи надійного типу зображення, яке можна було, навіть, надіслати поштою. Що ще важливіше, висхідне використання негативного процесу так званої «мокрої пластини» наприкінці 1850-х років дуже посприяло створенню скляних негативів, що своєю чергою дало можливість фотографам друкувати теоретично необмежену кількість позитивних відбитків на папері.
Перші портрети
Отже, найкомерційнішим застосуванням дагеротипу в ті часи було виготовлення фотопортретів. У Брукліні почали з’являтися фотосалони. Слід зауважити, що виготовлення портретів у ті часи було не такою простою справою, як може здатися, на перший погляд. Адже процес дагеротипії зазвичай спричиняв дискомфорт у клієнта, що ускладнювало роботу фотографа. Адже, очевидно, що портретист міг створити будь-який привабливий портрет, щоб догодити клієнту, у той час, як дагеротип знімав те, що «бачив».
А оскільки зазвичай клієнти хвилювалися перед знімком, боячись, що фотографічна технологія виявить кожну їхню гримасу та недолік, фотографам потрібно було докладати зусиль, щоб їх заспокоїти. Ба більше, залежно від умов освітлення, дагеротипи могли вимагати тривалої витримки, що ще більше впливало на клієнта, якому доводилося досить довго сидіти в нерухомому положенні.
Хоча тут на допомогу теж приходили технічні винаходи. До прикладу, у розпорядженні фотомайстра був спеціальний затискач, схожий на лещата, який допомагав тримати голову моделі нерухомо. Звичайно, що про зручності мова не йшла, але мистецтво, як відомом, іноді потребувало певних жертв.
Загалом стосунки між моделлю та оператором у ті часи були досить напружені. На цю тему в газетах, навіть друкували різні карикатури. Відоме сатиричне зображення 1850 року під назвою «Сидіння для дагеротипу», яке комічно зображує саме процес знімання, де два оператори здаються досить грубими, готуючи модель позувати для портрета.
Так само в пресі були матеріали, які роз’яснювали, як клієнтам, так і фотомайстрам, як слід поводитись під час знімання. У статті 1851 року з фахового видання The Daguerreian Journal ключовим елементом успішного створення портрета називали приємність оператора. Згідно із цією статтею, клієнти зазвичай сідали фотографуватися з втомленим, стурбованим або бездумним виразом обличчя. При цьому їхня головна умова фотосесії, щоб фото було гарним.
Спеціалісти рекомендували операторам вмикати свій шарм, такт та чарівність, щоб відвернути клієнта від похмурих думок, або ж приємною розмовою, або цікавою розповіддю тощо. Рекомендували також застосовувати підказки, як поводити себе, як тримати голову, куди дивитись тощо, але вони мали бути делікатними та своєчасними. Головне, говориться в статті, що в підсумку бажано довести клієнта до такого морального стану, щоб у нього був веселий та жвавий вираз обличчя.
Бруклінські фотомайстри
Одним із відомих та успішних бруклінських фотографів тих часів був Джозеф Холл. Він побудував свій фотобізнес у Брукліні після Громадянської війни. До цього Холл захоплювався хімією. Та коли Бруклін, так само як і весь Нью-Йорк охопив підприємницький дух, він став фотографом-виробником. Що це означало? Джозеф Холл опанував навички та придбав обладнання для масового виробництва портретів carte de visite та альбумінових відбитків для громадського споживання.
З моменту початку своєї підприємницької діяльності Холл рекламував свої послуги та зображення в періодичних виданнях Брукліну. Зокрема, він пропонував своїм клієнтам фотокомпозиції великого формату 20×27 дюймів, як, наприклад, його робота «Вашингтон, як масон» 1868 року. На ній був зображений актор у ролі першого президента США. Він був одягнений у фартух та пояс.
Крім того, Джозеф Холл наслідував приклад фотографів часів Громадянської війни, обладнавши мобільний фургон, щоб мати змогу перевозити свою камеру та встановлювати її в різних місцях, знімаючи окремих осіб та групи людей просто неба.
Спорт і мистецтво у фотографії
Не оминув геній Холла і спортивні ракурси. Він вважався провідним фотографом професійних бейсбольних команд, фотографуючи гравців. Його великоформатні пленерні знімки різних команд у формі на бейсбольних стадіонах стали найкомерційнішими відображеннями цієї гри в кінці ХІХ століття. За такі знімки пропонували мінімум 5000 доларів за зображення.
Більшість із них були зроблені в 1888 році. Індивідуальні портрети гравців із серії карток «Старий суддя» є одними з найкращих в епоху «мертвого м’яча». Вони були зроблені, коли команди гостей грали проти команд Нью-Йорка, та проявлялися в його студії в Брукліні за адресою Фултон-стріт, 349.
Щоб краще використовувати ринок комерційної фотографії, Холл переїхав із Брукліну до Мангеттену, заснувавши галерею на розі Бродвею та 34-ї вулиці. З 1893 до 1905 року він фотографував багато важливих драм, опер та музичних комедій у Нью-Йорку. Його каталоги зображень періоду 1905–1910 років були унікальними тим, що пропонували зображення, ідентифіковані за назвою п’єси, а не за виконавцем.
Джерела: