Льюїс Аллан Рід був гітаристом, співаком і автором пісень для рок-гурту «The Velvet Underground» і мав сольну кар’єру, яка тривала п’ять десятиліть. Попри те, що «Velvet Underground» не досягла комерційного успіху за час свого існування, вона стала однією з найвпливовіших груп в історії андеграунду та альтернативної рок-музики. Характерний незворушний голос Ріда, поетичні та трансгресивні тексти та експериментальна гра на гітарі були торговими марками Ріда протягом його довгої кар’єри. Більш докладно про музиканта, композитора та рокера читайте на i-brooklyn.
«Справжнім богом був рок-н-рол»
Льюїс Аллан Рід народився 2 березня 1942 року в лікарні Бет-Ель у Брукліні та виріс у Фріпорті, що в Лонг-Айленді. Рід був сином Тобі та Сідні Джозефа Ріда, бухгалтера. Його родина була єврейською, а дідусь і бабуся були російськими євреями, які втекли від антисемітизму. Його батько змінив прізвище Рабінович на Рід. Рід же говорив, що, хоча він був євреєм, його «справжнім богом був рок-н-рол».
Навчившись грати на гітарі по радіо, він рано зацікавився рок-н-ролом і ритм-енд-блюзом, а в середній школі грав у кількох гуртах. До того ж він вивчав поезію в Сіракузському університеті під керівництвом Делмора Шварца, а під час навчання в коледжі працював діджеєм на радіо, ведучи нічну програму авангардної музики. Після закінчення університету в Сіракузах він пішов працювати на Pickwick Records у Нью-Йорку, малобюджетну звукозаписну компанію, яка спеціалізувалась на звукозаписах, автором пісень і сесійним музикантом. Іншим сесійним гравцем у Pickwick був Джон Кейл. Разом зі Стерлінгом Моррісоном та Ангусом Маклайзом вони організовують «Velvet Underground» у 1965 році. Після створення певної репутації на авангардній музичній сцені, група привернула увагу Енді Воргола, який став її менеджером.
Сольна кар’єра
Музиканти ж, своєю чергою, стали чимось незмінним у The Factory, художній студії Воргола, і служили його «домашньою групою» для різних проєктів. Гурт випустив свій перший альбом, тепер із барабанщиком Мо Такером і німецьким співаком Ніко, в 1967 році, і незабаром після цього розійшовся з Ворголом. Після кількох змін у складі та ще трьох маловідомих альбомів Рід залишив гурт у 1970 році.
Після цього Рід продовжив, більш комерційно успішну, сольну кар’єру, випустивши двадцять сольних студійних альбомів. Його другий альбом, «Трансформер», був спродюсований Девідом Боуї та аранжований Міком Ронсоном, і приніс йому широке визнання. Альбом вважається впливовою віхою жанру глем-року, основою якого став найуспішніший сингл Ріда «Walk on the Wild Side». Після «Трансформера» менш комерційний, але схвалений критиками «Berlin» посів сьоме місце в чарті альбомів Великобританії. «Rock ‘n’ Roll Animal» (концертний альбом, випущений у 1974 році) мав високі продажі, а «Sally Can’t Dance» досяг 10 місця в Billboard 200.
Альбом з «Metallica»
Але протягом тривалого періоду після цього робота Ріда не мала комерційного успіху, від чого він впав у депресію, приохотився до наркотиків та алкоголю. На початку 1980-х років композитор пройшов реабілітацію і поступово повернув собі популярність з «The Blue Mask» і «New Sensations», досягнувши критичного та комерційного піка кар’єри з його альбомом «New York» 1989 року.
Окрім музики до своїх пісень Рід написав музику до двох театральних інтерпретацій письменників ХІХ століття, одну з яких він розвинув у альбом під назвою «Ворон». Він одружився зі своєю третьою дружиною Лорі Андерсон у 2008 році й записав спільний альбом «Lulu» з «Metallica». Ріда двічі вводили до Зали слави рок-н-ролу: як учасника «Velvet Underground» у 1996 році та як сольного виконавця у 2015.