Мері ДеСоссюр Соберс має колекцію золотих і срібних медалей. Ці медалі, це частина історії, в якій дівчина виросла й стала першою афроамериканкою, яка взяла участь у змаганнях Поліційної легкоатлетичної ліги, що проходили в арсеналі 13-го полку в Брукліні. Свій перший шанс позмагатися в бігу на 40 ярдів вона отримала у віці 13 років у серпні 1945 року. Саме тоді банальна цікавість змусила її зайти до того арсеналу. Дівчинка бігла свій перший забіг у довгій зелено-бежевій сукні й у мештах на маленьких підборах, це були мешти її сестри, мало того, поверх них були вдягнуті ще й калоші. Через багато років після цієї пригоди Мері розповідатиме цю історію сміючись. А тоді, попри зовнішній вигляд, її друге місце дало їй можливість узяти участь у змаганнях у Madison Square Garden через два місяці, де вона виграла золоту медаль. Пізніше Мері та її сестра-близнючка Марта ДеСоссюр Соберс виграли ще дуже багато забігів. А в 1946 році Мері та Марта стали першими членкинями Trailblazers, першого афроамериканського бігового клубу для дівчат у Брукліні. Більш докладно далі на i-brooklyn.com.
Перший забіг
Мері ДеСоссюр Соберс народилася 22 грудня 1931 року в Ютавіллі, у Південній Кароліні. Вона росла з батьками та сестрою-близнючкою Мартою в Брукліні. Дівчинка потрапила в цю спортивну історію зовсім випадково. Одного ранку наприкінці серпня 1945 року її та її сестру-близнючку Марту відправили за продуктами. У той день їх підвіз автобус, на якому діти їхали до сусідньої збройової палати 13-го полку. Сестри теж вирішили зазирнути всередину, думаючи, що там може бути циркова вистава. Вистави не сталося, зате їм сказали, що тут проводяться змагання з легкої атлетики, запропонувавши пробігти якусь дистанцію.
Марта була надто приголомшена, щоби погодитись, але Мері не лише погодилась, а й переконала одного із суддів змагань, що вона може добре бігати, дарма, що в сукні та калошах. Той певний час сумнівався, але після аргументованих наполягань, що вона заслуговує місце на біговій доріжці, чоловік дозволив бігти в тому, у чому вона була. У підсумку Мері виграла перегони, ставши першою афроамериканкою, яка брала участь в офіційному легкоатлетичному забігу в Нью-Йорку.
Загалом вона виграла три забіги у відборі на загальноміські легкоатлетичні змагання, які мали відбутись за кілька місяців. Її сестра Марта, яка дуже соромилась брати участь у забігах, сиділа на балконі, звідки чула, як глядачі говорили про її сестру, весь час, запитуючи один одного, звідки взялася ця маленька темношкіра дівчинка. Така увага дуже сильно спантеличила юну спортсменку, яка пригадувала й ділилася з кореспондентами місцевої газети The Brooklyn Paper, що в той день поблизу не було нікого з темним кольором шкіри.
У підсумку Мері виграла той відбірковий, а ще півфінальний та фінальний забіги. Вона разом із трьома найкращими дівчатами пройшла до фіналу загальноміського чемпіонату, який мав відбутися в Madison Square Garden. Але, хоча Мері ДеСосюр Соберс і посіла перше місце того дня, вона отримала лише срібну медаль. Золото вручили білій дівчинці, яка посіла друге місце, хоча мала всі шанси на перемогу. Сама Мері пізніше пояснила, чому так сталося. Виявляється, на це рішення вплинула відсутність документів, необхідних при реєстрації для участі в забігу.
Підготовка до фіналу
Батьки Мері розуміли, наскільки необхідно для неї десегрегувати спорт у Нью-Йорку. Вони знали, як важливо не лише для їхньої доньки пробігти у Madison Square Garden, але і для людей по всьому місту побачити, як темношкірі та білі дівчата разом біжать у забігах.
Вони повідомили організаторам, що підготують документи й дочку до великого забігу, який мав відбутися 15 лютого. Того ранку мати Мері, Хетті, відвела її на Бродвей-авеню в Брукліні — в 1940-х роках там був великий торговий район. Вона купила Мері бігові кросівки та зелений джемпер — типову спортивну форму для жінок і дівчат того часу.
Але найголовніше — вона відвела Мері до перукарні. Дорослі темношкірі жінки того часу були добре обізнані з негативними, образливими переконаннями, які багато білих американців вважали правдою про темношкірих дівчат і жінок. Відтак Хетті хотіла, щоб усі, хто бачив її доньку на забігу того дня, зрозуміли, що Мері була так само добре вдягнена й респектабельно виглядала, як і будь-яка інша людина в Madison Square Garden.
Вона вірила, що кожен приклад успіху темношкірої жінки, який бачили білі люди, допоможе перекреслити багаторічні несправедливі, образливі висловлювання, які кидали на їх адресу. Батьки дівчинки очікували, що Мері ДеСоссюр Соберс стане не просто тринадцятирічною дівчинкою, а символом досконалості темношкірих.
За словами самої Мері, хвилювання від перебування в Madison Square Garden було приголомшливим, і вона не пам’ятає, щоб коли-небудь відчувала такий колосальний тиск, пов’язаний із необхідністю бути прикладом для наслідування. Через кілька хвилин після того, як вона поринула у це хвилювання, стоячи на іподромі, Мері зрозуміла, що не має жодного уявлення, куди йти й що робити.
Геть сумніви
У цей момент поруч із нею опинився офіцер Джек. Він допоміг дівчинці здати документи, які заповнили її батьки. Судді забігу прикріпили її стартовий номер на спину зеленого спортивного джемпера. Потім Джек узяв її за руку й підвів до столу, де лежали всі медалі, вказуючи на золоту, він сказав, що дівчинка отримає золото, саме сьогодні й саме тут.
Мері засумнівалася, але офіцер Джек запропонував дівчинці рішучим голосом побігати по доріжці, як робили всі інші дівчата, які розминалися. Мері не розуміла, навіщо це потрібно робити перед забігом. Джек пояснив, що легенько бігають перед початком змагань, для того, щоб розігріти ноги. Потім чоловік пояснив, що треба робити, коли дівчинку викличуть, адже вона мала бігти в першому забігу. На останок він підбадьорив Мері посмішкою і сказав, що в цей день він покладає на неї великі сподівання.
Мері була не єдиною темношкірою дівчиною, яка брала участь у забігу того дня, але вона була однією з двох темношкірих дівчат, які змагалися в бігу на сорок ярдів. Вона мала бігти проти Едни Колан із Брукліну. Це та дівчинка, якій вручили золоту медаль кілька тижнів до цього на арсеналі 13-го полку в Брукліні.
У цьому забігу також брала участь дівчинка з Мангеттена й ще одна з Бронксу. Кілька тижнів тому тисячі дівчат бігали в арсеналах по всьому місту, а тепер змагатимуться лише найшвидші з них. На кону був титул найшвидшої дівчинки Нью-Йорка. Можливо, мати Мері, Хетті, ставила собі питання, чи ж расизм знову зіграє свою роль у цих перегонах?
Марта, сестра Мері, не дозволяла матері сидіти на краю балкона високо над іподромом Madison Square Garden. Вона боялася, що мама надто захопиться перегонами й упаде. Марта сиділа на краю і повідомляла про те, що відбувається. Коли забіг розпочався, Хетті бачила, як Марта підстрибувала на краю балкона і вигукувала, підтримуючи сестру.
Найшвидша дівчинка Нью-Йорка
Цього разу не було жодних сумнівів щодо того, хто отримає золоту медаль за перше місце. Мері була, навіть ще трохи швидшою в кросівках, ніж у туфлях на підборах, вона пробігала сорока метрівку за 5,4 секунди. Темношкіра дівчинка стала найшвидшою в усьому Нью-Йорку.
Пізніше талант і зусилля Мері та її сестри Марти допомогли сформувати першу санкціоновану лігу афроамериканських дівчат після Другої світової війни. Потім Мері з дівчатами з «Трейл Блейзерс» готувалися до Олімпійських ігор у Лондоні 1948 року, але це вже зовсім інша історія.
Джерела: