Історія бруклінського таксі тісно пов’язана з історією Нью-Йорка. Усе розпочалося з ранніх електричних, а пізніше бензинових таксі ще наприкінці ХІХ століття, в 1890-х та на початку 1900-х років. Тоді ж, в 1907 році, такий собі, Гаррі Аллен запропонував перефарбувати свій автопарк у жовтий колір.
Це було пов’язано з бажанням покращити видимість автівок. Цей стандарт, пізніше був прийнятий у всьому місті, у тому числі й у Брукліні. Хоча традиційні жовті автівки працюють у Брукліні й нині, у 2011 році були запроваджені відмінні зелені таксі боро, які обслуговували за межами Мангеттена. Про все це, та про історію бруклінського таксі читайте на i-brooklyn.com.
Початки електричних перевізників
У ХІХ столітті на вулицях Нью-Йорка з’являються перші кеби-екіпи. 12 транспортних засобів з електричним двигуном були представлені в 1897 році місцевою компанією Samuel’s Electric Carriage and Wagon Company. Що правда, ця фірма проіснувала лише рік під цією назвою. Адже потім її придбали та перетворили на Electric Vehicle Company. Тоді загальний автопарк компанії складав 74 автівки таксі.
Через кілька років, в 1899 році компанія представила загалу кабіну-кеб Electrobat. Вона мала 1,5 кінських сили та запас ходу понад 20 миль. До всього цього, додавалися понад 1600 фунтів ваги пересувного засобу, що впливало на здатність маневрувати на дорозі.
Одна з найбільш знакових подій у житті цієї компанії, та і взагалі всього міста, сталася в 1899 році. Тоді одному з її водіїв виписали штраф за перевищення швидкості, це сталося вперше в історії Сполучених Штатів. А ще за кілька місяців у США стався перший випадок смерті внаслідок ДТП, коли чоловіка збило саме електричне таксі.
На початку 1900-х років на вулицях Нью-Йорка відбувалося протистояння між електромобілями та автомобілями з бензиновим двигуном. Загалом, коли з’явилися таксі з бензиновим двигуном, то розпочалася нова ера міського транспорту. А вже в 1907 році відбувся дебют, культових нині жовтих таксі.
Майже одразу стало зрозуміло, що бензинові таксі дуже сильно вплинуть на правила гри на ринку. Причому ці зміни відчули на собі не лише водії, але й пасажири. Усе зводилось до того, що бензинові двигуни надавали водіям збільшений запас ходу та підвищували надійність автомобільного засобу.
Стосовно пасажирів, то вони отримували можливість швидше та доступніше пересуватися містом. У підсумку яскраво-жовте таксі впевнено стало центральним елементом не лише Нью-Йорка, але і Брукліну, та втрапило в історію міста й боро, як культове, впливаючи на їхню культуру та економіку.
Без таксі нікуди
До 1930-х років вулиці Нью-Йорка, так само як і Брукліну, були переповнені жовтими таксі. Це, відповідно, аж ніяк не полегшувало, ні заробіток таксистів, ні сервіс пасажирів. Для розв’язання цієї проблеми, у місті в 1937 році була запроваджена система медальйонів.
Згідно з нею, усі автомобілі, які займалися перевізництвом, мали отримати медальйон для роботи. Це правило мало посилити контроль за кількістю таксі та покращити умови роботи водіям, та зручність пасажирів.
Саме в цей період жовті таксі стали невіддільною частиною ідентичності Нью-Йорка. У фільмах та книжках почалася романтизація часто-густо важкого, непередбачуваного життя таксистів. Логічно, що після такої медіакампанії культовий статус таксистів ще більше підвищився. Водіїв перетворилися на невідомих героїв міського пейзажу. Попри хаос великого, густозаселеного міста, ці люди невпинно допомагали пасажирам діставатися до місць призначення.
Тоді ж у середині 1930-х років з’явилося таксі з європейським люком на даху. Бруклінці дали йому прізвисько «Сонячне сяйво». Такі автівки почали курсувати вулицями Брукліну з 1936 року. Новий автопарк став ініціатором найбільшого окремого замовлення на нові таксі в історії.
Під час Великої депресії водії таксі боролися проти різкого зниження цін на проїзд і навіть оголосили страйк на Таймс-сквер. У 1937 році мер Фіорелло Ла Гуардія запровадив систему медальйонів, як спосіб регулювання вулиць.
Аж до 1970-х років вулицями Брукліну їздили автомобілі з фірмовою жовтою лівреєю транспортних засобів, але обов’язковість такого антуражу не була безперечною до 1967 року. Саме цього року міське керівництво запровадило норми, згідно з якими, траспортні засоби, які долучені до перевезення пасажирів, пофарбували в один колір, і цей колір був жовтим. Так міське керівництво передбачало зменшити кількість неофіційних водіїв і зробити таксі більш впізнаваними.
Бруклінські таксистські байки
Якось одного квітневого ранку 1909 року, коли Бруклін прокинувся, біля «Електричного фонтану» на площі Проспект-Парк, з якогось дива, стояло маленьке синє таксі. Картина була дуже гармонічною, ба більше, ідеалістичною. Більшість бруклінців ловили себе на думці, а чи не завжди тут було це авто, може вони чогось не помічали. Але більшість розуміла, що щось не так.
Коли площа називалася Проспектом Парку Плаза й охоплювала більшу частину землі, той фонтан теж був набагато більшим і займав значно більше місця. Його тоді називали «електричним», і після встановлення він щороку приваблював тисячі людей, для яких тут вмикали світло та воду.
Та одного разу, на початку весни, коли міська влада, в особі комісара парків Кеннеді, з якихось невідомих причин не дала команду вмикати популярний та улюблений фонтан бруклінців, відбулася вельми кумедна історія, героєм якої став місцевий таксист Олександр Фідель.
О 23:30 недільного вечора, синє таксі мангеттенської служби опинилося догори дриґом у порожньому фонтані. Як розповів Олександр Фідель, який був водієм автівки, та тим, хто єдиний постраждав в аварії, він відвіз своїх пасажирів, чотирьох молодих чоловіків, які воліли побачити Коні-Айленд, та всі його атракціони. Висадивши пасажирів у центрі парку розваг, водій почекав, поки вони розважаться, та вирушив у зворотну путь із пасажирами.
Тут усе й почалося. З обережності водій не поїхав через парк, а оминув його та поїхав Дев’ятою авеню. Александр Фідель хотів виїхати на Істерн-Парквей до Бедфорд-авеню, але, перетинаючи площу на чи малій швидкості, різко повернув кермо, розвернувши автомобіль, щоб уникнути зіткнення з трамваєм.
Після такого маневру, чи то випадково, чи то спеціально, бо не було іншого варіанту, але Александр Фідель спрямував таксі до фонтану. Байдуже, що до нього було майже 120 метрів, автівка Фіделя просто продовжувала впевнено рухатися своїм прискореним курсом.
Пізніше таксист стверджував, що він втратив керування автомобілем і не зміг його відновити, відтак його таксі рухалося саме, не бувши керованим.
Потім, у якийсь момент воно зіштовхнулося з бордюром, що оздоблював газон навколо фонтану, після чого продовжило рух по траві, вдарившись у сам фонтан, підскочивши, перелетівши його та пірнувши в ще порожній резервуар.
Щасливий хепі-енд
У підсумку безпорадне таксі миттєво приземлилося, викинувши Фіделя з машини. Пасажирам пощастило менше, їх затисло в перекинутому автомобілі. Люди не без зусиль відчинити дверцята та вискочили з перекинутої автівки в порожній фонтан. Молодики швидко зорієнтувалися в ситуації, та втекли, не заплативши Фіделю за проїзд.
Джерела: