Велосипедний рух у Брукліні має довгу та цікаву історію. Стверджують, що перший офіційно зафіксований велосипед у, тоді ще місті, можливо, з’явився на Різдво 1868 року. Але точно відомо, що перша велосипедна фабрика відкрилася в 1872 році, а до 1890-х років їзда на велосипеді була одночасно й шиком, і буденністю. Тоді міські вулиці були вимощені бруківкою, а велосипедисти, зрозуміла річ, потребували більш гладкої поверхні для їзди. Саме тоді й виникла ідея будівництва велосипедної доріжки.
Бруклінське історичне товариство зазначає, що перша велодоріжка в Сполучених Штатах була побудована в Брукліні вздовж Оушен-парквей, від Проспект-парку до Коні-Айленду. Усе це спонукало до появи в місті велосипедних клубів, а велосипедисти, як на звичайних двоколісних велосипедах, так і на триколісних чи тандемах, стали для Брукліну звичайною справою. Більш детально про все це читайте на i-brooklyn.com.
Поява безпечних велосипедів
Але не лише будівництво спеціальної траси чи доріжки, призвело до велосипедного буму в Брукліні. Річ у тім, що до 1880 року зазвичай використовувались так звані велосипеди з пенні-фартингом або велосипеди з великими колесами, які з’явилися ще в середині ХІХ століття. Звичайно, що такий вид транспорту був вельми небезпечний і не зовсім зручний. А от у 1890-х роках на заміну цим громіздким велосипедам на вулиці Брукліну прийшов безпечний двоколісний транспорт. Тобто це були прообрази сучасних веломашин, які можна побачити на дорогах сьогодні, нехай і суттєво вдосконалені.
Усе це майже одразу призвело до того, що велосипедні клуби в місті почали процвітати, ба більше, серед їхніх членів було, навіть кілька представників бруклінської еліти. До прикладу, Майкл Ферст, який працював помічником радника корпорації протягом 1890-х років, був учасником Асоційованих велосипедних клубів Лонг-Айленда, організації, яка складалася з понад 20 бруклінських велосипедних клубів.
Як бачимо, Бруклін тих років був, якщо не раєм для велосипедистів, то рідним домом точно. Адже тут жили найзавзятіші велосипедисти у світі, і, як наслідок, було більше велосипедної інфраструктури та й законодавство сприяло цьому захопленню. Принаймні на початку велосипедного буму, воно було набагато ліберальнішим для цих людей, ніж пізніше. У ті часи «колісники» та «колісниці» без остраху й докору виходили на вулиці за свіжим повітрям, відпочинком, поїздками та фізичними вправами.
Що правда, слід зауважити одна дискусія, пов’язана з їздою на велосипеді все ж таки велась. Мова про можливість чи навіть дозвіл жінкам того часу їздити на велосипеді. Говорили про що завгодно, про розмивання моральних цінностей, респектабельності та жіночності, приплітали нежіночу поведінку та навіть можливість надмірної «стимуляції».
Велосипед жінкам — бути чи не бути
З іншого боку, деякі лікарі вказували на те, що їзда на велосипеді була чудовим способом заспокоїти жіночу «істерію». Під час їзди, стверджували просунені ескулапи тих часів, розум жінки відволікався від тих речей, які мають тенденцію спантеличувати й зводити її з розуму. Результатом велопрогулянок вони бачили надзвичайно щасливі, просвітлені й піднесені жіночі обличчя, які виказували виключно задоволення і добрий настрій власниць веломашин, яких можна було зустріти на вулицях Брукліну в ті роки.
Дискусія, треба сказати, була досить жвавою, вона призвела, навіть до появи друкованих, ба більше, ілюстрованих творів на цю тему. Наприклад, відомий твір «Велосипед для жінок», який написала Марії Е. Уорд. Цей посібник був надрукований уперше в 1896 році та перевиданий лише 2021 року. Авторка з усією серйозністю доводила, що велосипед — це сучасний вид спорту, який пропонує нескінченну різноманітність і купу можливостей.
Як вправа, він у той час не мав собі рівних, стверджувала Марія Е. Уордвін, а якщо порівняти ті невеликі витрати зусиль та результат від того отриманий, то вони не співставні, на користь останнього. Мова, наприклад, про ефект розслаблення, який досягається при поїздках на велосипеді — він має безмежні можливості стверджує авторка. На завершення вона описує позитивний вплив велосипеда на тогочасні економічні та соціальні умови, які між тим створювали широке поле для спекуляцій.
Велосипедні проблеми
Але не слід думати, що все було так ідилічно, коли натхненні велосипедисти й велосипедистки мешканці Брукліну, невимушено подорожували обсадженими деревами велосипедними доріжками до Коні-Айленду й назад, отримуючи виключно заряд позитивної енергії й насолоди від фізичних навантажень на свіжому повітрі. Усе було не зовсім так, адже бум, хай, навіть велосипедний, він, на то й бум, щоб спричинити певний ажіотаж на дорогах.
Відтак їзда містом на велосипеді, коли таких як ти людей досить багато завжди є певним квестом з елементами ризику. Навіть найобережніші водії двоколісних машин і пішоходи ризикують отримати травму на жвавих міських вулицях. Тому зовсім не дивно, що впродовж саме цих років, коли тривала мода на велосипедні прогулянки суттєво збільшилась кількість судових процесів, пов’язаних саме із їздою на велосипеді.
Відомо про випадок, який стався в 1896 році. Чарльз Н. Ховард подав до суду на місто після того, як його збив велосипедист на тротуарі навколо Grand Army Plaza. Говард впав на землю і пошкодив коліно. Велосипедист, своєю чергою, впав із велосипеда, але не постраждав. За словами Говарда, той підвівся і запитав, чи забився чоловік, після чого велосипедист по-джентльменськи висловив свій жаль і поїхав далі. Між тим, Говард прийшов до висновку, що в пригоді винен комісар парків Брукліну, який дозволив велосипедистам їздити тротуаром, що призвело до його травми. Та адвокат влади стверджував, що в цьому випадку місто не несе відповідальності, і всупереч чинного законодавства, влада не може охороняти вулиці, щоби перешкоджати людям їздити на велосипедах тротуаром.
До збільшення кількості травм і судових позовів призводили також погані дорожні умови. Трагічний випадок стався з бруклінським лікарем Луї Гессом, який отримав травму, коли їхав Бедфорд-авеню у Вільямсбурзі. Дорожне покриття на вулиці було дуже пошкодженим, що призвело до аварії. На суді свідчив, один із мешканців, який стверджував, що яма була 3 фути завдовжки, 2,5 фути завширшки та 5,5 дюймів завглибшки. Лікар дуже травмувався, після падіння з велосипеда, пошкодивши коліно та живіт. Він кілька тижнів лікувався і, здавалося, одужав. Та, на жаль, через деякий час біль повернувся, і незабаром він помер після невдалої операції. Його вдова отримала 4500 доларів від міста
Без «веліка» нікуди
Та хай там як, велосипед це чудова штука, про це вам скаже будь-який велосипедист. Вміння велосипедів відкривати нові світи залишається такою ж сильною й у наш час, і нині всі, хто віддає перевагу двоколісним мандрівкам, шаленіють від того, так само як свого часу вікторіанська жінка-велоспедистка в панталонах. У Брукліні велосипедний ентузіазм піднявся на новий рівень. Нині мешканці боро можуть орендувати велосипед для мандрівок, а по завершенню повернути.
На двоколісному коні можна їхати на роботу, у школу і просто кататись. У Брукліні є де це робити — парки, доріжки та велосипедні доріжки спеціально для таких людей. Не дарма кількість тих, хто хоче їздити велосипедом, хто дружить із велосипедом і не уявляє свого життя без нього постійно зростає.
Джерела: