Трохи більше століття тому Бруклін впорався з однією з найбільших епідемій в історії. Вона відома, як іспанський грип — заразила третину населення світу, убивши майже 50 мільйонів людей і змусивши жителів Нью-Йорка залишатися на карантині та носити маски. Тодішня відповідь міста була подібна до заходів, які нещодавно вживалися, коли у світі бушував COVID-19. Вважається, що всі ці заходи уповільнювали поширення Великого грипу 1918 року. Від боротьби за те, щоб школи залишалися відкритими, до будівництва тимчасових лікарень і впровадження домашнього карантину, досліджуючи Великий грип, можна побачити, що Бруклін, як частина Нью-Йорка має сформовану історію охорони здоров’я, відому успішним уповільненням поширення інфекційних пандемій, від жовтої лихоманки до холери, черевного тифу та поліомієліту. Більш детально про трагедію 1918 року і про те, як із нею боролися читайте на i-brooklyn.com.
«Іспанка», яка зовсім не з Іспанії
У 1918 році, коли основна увага Америки була зосереджена на Першій світовій війні, світ охопила найсильніша пандемія сучасності. Епідемія грипу 1918 року, також відома, як «іспанка», поширилася по всьому світу в 1918–1919 роках, заразивши приблизно одну третину населення світу, це близько 50 мільйонів людей. Іспанський грип був викликаний вірусом H1N1, який містив гени пташиного походження, однак дотепер немає переконливих доказів щодо географічної появи штаму, тобто де почався спалах залишається загадкою.
Попри поширену думку, грип зародився не в Іспанії. Коли в Європі почався спалах, воєнна цензура згорнула будь-яке можливе інформування про епідемію. Це було зроблено для того, щоби підтримувати моральний дух. Оскільки Іспанія була однією з великих європейських країн, яка зберігала нейтралітет у Першій світовій війні, там інформація про зростання та розповсюдження цієї хвороби не піддавалася цензурі та вільно розголошувалася. У результаті склалося враження, що Іспанія постраждала сильніше за інші країни й що грип розпочався тут раніше, чим деінде, а це, своєю чергою, спонукало людей вважати, що все розпочалося саме там.
Нью-Йорк найбільше постраждав від епідемії восени 1918 року, і за відсутності вакцини та лікування підхід міста полягав у тому, щоби покладатися на добре налагоджену інфраструктуру громадського здоров’я. Використовуючи те, що місто навчилося з попередніх спалахів холери та туберкульозу, Нью-Йорк прийняв стратегію стримування. Проактивний підхід міста мав три основні цілі: уповільнити поширення шляхом дистанціювання здорових від хворих, розпочати широкомасштабну просвітницьку кампанію, щоб навчати людей, як поширюється вірус і найкращим практикам його уникнення, а також можливості для спостереження за захворюваннями.
Стратегії протистояння
До 4 жовтня 1918 року лише в Брукліні був зареєстрований 421 випадок грипу. Відтак хрестовий похід громадської охорони здоров’я, щоб зупинити поширення хвороби, розпочався. 10 жовтня карантин було введено на воєнному об’єкті Кемп-Міллс, що на Лонг-Айленді, а також віддалено — вугільні шахти Пенсільванії були закриті, тому що вони, бувши робочими місцями, слугували точками високого зараження. І все ж, хоча вся вугільна промисловість була стривожена величезним падінням виробництва, вона спромоглася мобілізувати медичних працівників для підтримки своїх хворих.
За даними The Brooklyn Daily Eagle, станом на 20 жовтня 1918 року в Нью-Йорку було приблизно півмільйона випадків захворювання. Департамент охорони здоров’я швидко розробив і застосував нові стратегії протистояння епідемії. Бруклін був розділений на двадцять чотири райони, з медичними працівниками, призначеними для підтримки кожного з них. До того ж кожен із цих районів надавав недорогі готові страви хворим мешканцям.
Усе відбувалося дуже швидко. 18 вересня 1918 року ніхто навіть подумати не міг, що взагалі виникне епідемія, а 4 жовтня вже спостерігався раптовий сплеск випадків захворювання. До 25 жовтня місцеві органи охорони здоров’я оголосили, що найгірше позаду, і до 1 листопада рівень зараження значно знизився. Відомо, що навколо епідемії був вир дезінформації. До прикладу, один місцевий тренер із плавання припустив, що частково може бути винним в епідемії ніщо інше, як переїдання. Також у місцевій газеті була розповсюджена реклама однієї з компаній, яка припускала, що для того, щоб уникнути зараження вірусом потрібно зробити ніщо інше, як корекцію хребта.
Громадська охорона здоров’я
Не обійшлося, звичайно й без помилок громадської охорони здоров’я Брукліну. Наприклад, відомий такий випадок, про нього писала місцева преса — після того, як пік епідемії минув, місцевий Червоний Хрест вирішив влаштувати бал для 500 осіб. І все б нічого, але лимонад і фруктовий пунш подали для гостей, використовуючи загальні п’ятнадцять склянок.
Хай там як, та боро розширило свій потенціал для нагляду за хворобами за допомогою звітів лікарів та перевірок стану здоров’я, тоді, як масова просвітницька кампанія переконала мешканців Брукліну приховувати свій кашель і чхання та припинити плюватися. Якщо ж не допомагали рекомендації, до них застосовували штрафування, особливо, за плювки в громадських місцях. Розглядалося питання, чи зможе влада штрафувати мешканців, за те, що ті не миють із милом руки. Тобто реакція місцевих чиновників від медицини спиралася на поєднання обов’язкових і добровільних заходів для стримування поширення хвороби.
Крім того, стримування полягало в ізольованому карантині для всіх, хто вже був інфікований у своєму приватному будинку. Тих, хто проживав у пансіонатах чи інших неприватних помешканнях, здебільшого це були представники нижчого класу, які проживали в більш густонаселених умовах, було переміщено до лікарень або тимчасових карантинних палат. Ці тимчасові відділення були створені в спортзалах, збройових складах і навіть у першому в місті притулку для бездомних у Муніципальному житловому будинку на 1-й авеню.
Однією з найбільших проблем для Брукліну, як частини Нью-Йорка, був громадський транспорт. Відтак була запроваджена програма, яка зобов’язувала підприємства розподіляти робочий час, намагаючись розділити рух у години пік і уникнути великих скупчень людей. Школи здебільшого залишалися відкритими, але кожен учень проходив медичний огляд щоранку, а учнів із симптомами негайно відправляли додому.
Чому не закрили театри
Дехто вважав, що це рішення було надзвичайно суперечливим, адже школа була більш санітарним середовищем, ніж дитячі будинки, і, проводячи тут щоденні спостереження, можна уповільнити поширення вірусу, утримуючи дітей у безпечному та гігієнічному місці щодня. Крім того, школи використовувались, як основні точки розповсюдження освітніх листівок про вірус і кроки, необхідні для захисту від нього.
Театри Брукліну теж були закриті, за винятком великих, добре провітрюваних, які дотримувалися суворих правил охорони здоров’я. На додаток до посилених правил охорони здоров’я, театри мали зменшити переповненість, заборонити куріння та не дозволяли приходити дітям до дванадцяти років. Усі заклади, які не відповідали цим нормам, були закриті. Усе це було зроблено для того, щоб не тільки дати людям можливість обмінюватись інформацією, але й уберігало публіку від паніки.
Джерела: